Історія покликання сестри Марії Милосердя
Як сталося, що молода жінка, яка працювала в Нью-Йорку в 1990-х роках, дізналася про згромадження, засноване лише за кілька років до того в маленькому містечку в Аргентині, і вступила до нього? Як це буває з кожним покликанням до Богопосвяченого життя, втручається Боже Провидіння, і через вірність тих, хто є знаряддям у Його руках, Бог притягує до Себе те, що належить Йому. Я закінчила університет у 1990 році й одразу влаштувалася на роботу в Нью-Йорку. Досягла успіху! Планувала знайти заможного чоловіка й мати все. Так моє життя минало в матеріалістичному й світському середовищі — де я почувалася цілком комфортно, — аж доки не втрутився Бог. Навіть не шукаючи цього, я зустріла Бога в Нью-Йорку. Я поглиблювала знання про свою віру, познайомилася з видатними людьми, які творили історію (отець Грошел, отець Ендрю Апостолі, кардинал О’Коннор, мати Агнес Марія та інші), бачила Папу Івана Павла II на Всесвітньому дні молоді в Колорадо, почала жити вірою сміливо й по-новому, а також бачила, як інші наближаються до віри. Усе моє життя змінилося! І посеред усього цього в моє життя увійшла Пречиста Діва Марія. У 1993 році один молодий чоловік із нашого кола друзів познайомився з аргентинськими священниками; невдовзі після цього він вступив до Згромадження Воплоченого Слова й розпочав новіціат у Брукліні. Це всіх нас сколихнуло! Виявляється, існував і такий спосіб покликання… і в моєму серці почало зароджуватися тривожне хвилювання.
Мої плани вже були визначені, а мій тодішній хлопець навіть прийняв католицизм. І все ж у моєму серці жевріло глибоке прагнення. Як я могла б стати матір’ю великої родини, залишаючись при цьому цілковито залученою до життя Церкви? Я молилася до святої Терези від Дитятка Ісуса, але навіть вона, здавалося, не допомагала… У грудні я відмовляла дев’ятницю : якщо наступна троянда, що розквітне, буде червоною — це означатиме, що Бог хоче, аби я стала монахинею; якщо ж жовтою — я вийду заміж і стану дружиною та матір’ю. В останній день дев’ятниці кущ троянд зацвів — квітка була жовтою! Та коли я підійшла ближче, то побачила, що ззовні вона жовта, а всередині — червона! Що ж тепер? … Свобода! Тепер Бог просив мене вільно віддати Йому своє життя, долучитися до Його діла відкуплення. Шукаючи належне місце, я вирішила, що важливо приєднатися до вже усталеного згромадження — не пов’язаного з новим харизматичним рухом, — яке було б вірним Церкві в усьому: літургії, молитві, спільнотному житті, носінні чернечого вбрання, глибокій повазі до обітів і великій відданості Пречистій Діві Марії. Також для мене було важливо вступити до згромадження, де я могла б пройти формування в Сполучених Штатах і де, звісно, розмовляли б англійською, адже я була переконана, що ніколи не зможу вивчити іншу мову. Знову я будувала власні плани… Коли юнак, який вступив до Чернечої Родини Воплоченого Слова, запросив нас на церемонію прийняття до чернечого стану 25 березня 1994 року, наша компанія друзів зібралася й сміливо вирушила до району Іст-Нью-Йорк у Брукліні. Сестри — про яких я раніше ніколи не чула — прибули туди лише напередодні! Я вступила до згромадження «Служебниць Господа і Діви Марії з Матара», а 2 лютого 1995 року отримала монаше вбрання. За кілька днів я вирушила до Аргентини, щоб розпочати формування (іспанською мовою!). З мене вже досить було власних планів і спроб встановлювати межі для Бога… Я дякую Пресвятій Богородиці – Матері Милосердя за всі благодаті й дари, отримані через Неї, а особливо — за дар мого покликання.