Що таке покликання?

АНАЛІЗУЮЧИ ПОКЛИКАННЯ

 

ЩО ЦЕ? Щоб могти проаналізувати, необхідно спершу дізнатися що це.

Це –  акт таємничої любові прихильності Ісуса до душі, яку Він кличе до священства чи богопосвяченого життя.

 Покликання складають такі три елементи:

1)Молода людина повинна мати чіткий, прямий намір, який полягає в переконанні, що для неї стан монашества чи священства кращий, досконаліший і певніший засіб для досягнення кінцевої мети. Як наслідок, обере стан монашества чи священства з надприродніх мотивів, а не через природну чи матеріальну заінтересованість.

2) Ця людина має бути наділена інтелектуальними, моральними та фізичними даними, необхідними для обраного стану життя.

3) Допуск настоятеля чи єпархії для вступу.

Нічого більшого за те, що вимагає Канонічне право, 448:

«Існують три вимоги до кандидата: 1)правильний намір; 2) здатність до монашого життя, 3) свобода від перешкод, встановлених загальним (к. 550) і партикулярним правом» (це і означає здатність дотримуватися правил та виконувати покуту та інші обов’язки).

Придатність кандидата вирішується настоятелем чи тим, хто має повноваження допускати до вступу.

Тобто, не йдеться про почуття, але швидше розуміння розумом, просвіченим і піднесеним ласкою, того, що для мене, незважаючи на всі мої недоліки, слабкості, вимоги, духовні бажання, характер і обставини, богопосвячене життя – найкращий спосіб спастися, стати святим або є життям, яке варто прожити.

Можемо зробити висновок таким ствердженням: має покликання той, хто переконаний (морально), що богопосвячене життя – життя, яким найкраще дійти до мети для якої Бог мене створив, маючи, при цьому здатність та допуск настоятелів.

Інші умови, здібності, необхідні для того, хто хоче посвятитися Богу:

1)Щодо розуму: повинен мати здатність навчатися, відповідно до вимог Згромадження в яке має намір вступити. Звичайного інтелекту достатньо, максимум можуть попросити вищого за посередній. Вимагати більшого не було б справедливо. Здоровий глузд часто вартий більше, ніж гострий розум.

2) Щодо волі: не варто звертати забагато уваги на інтелект. Найцінніше – це воля, доброта хлопчини, його дух жертовності, сила перемогти себе, перемога людської поваги, поступливість у покорі, щира повага власної нікчемності.

Ці якості – добрий знак серйозного характеру і, разом з духовною зрілістю, гарантують витривалість та впевненість в майбутній священичій праці.

Якщо хлопець слухняний, має бажання вчитися (навіть якщо йому важко вдається), має добрий характер, щирий, має справжній дух молитви, впливає на своїх однолітків, вміє проводити робити апостолят, жертвується Богові та власному духовному житті, є чистим… всі ці дари, зібрані в досить посередньому інтелекті, зроблять зразкового монаха.

Нелегко дати остаточну оцінку інтелекту шістнадцятирічного юнака. Досить часто його інтелектуальний розвиток ще триває. На відміну від цього, про волю можна судити з трохи більшою впевненістю. Вистачає знати хлопця, почути щось про нього, побачити його в грі чи роботі, щоб з’ясувати, чи підходить його особистість.

3)Фізичні дані: в основному, мова йде про звичайне здоров’я, яким наділені молоді люди, які себе добре почувають, цього достатньо. Не вимагається особлива кремезність, абсолютне опанування нервів чи природа, повністю свобідна від будь-якої фізичної слабкості. Незалежно від того, наскільки людина здорова, майже завжди можна виявити якусь ​​невелику аномалію, якусь схильність, якийсь дефект органічних функцій.

Варто звернути увагу на те, щоб не допускати молоду людину, яка ще недобре розвинена не лише фізично, але також морально. Іншими словами, молода людина повинна бути вже юнаком, а не дитиною, мати зріле судження, що дає правдиву гарантію усвідомлення кроку, який він робить, і того, від чого він відмовляється. Необхідно розуміти те, на що сам здатний і зробити свідомий крок, а не закритими очима. Не маю на увазі, що він повинен знати чи пережити на власному досвіді якесь зло. Молодість проявляється не лише в гріху чи певних небезпечних поривах, але в багатьох інших речах, які надають навіть дуже бадьорим особам певну серйозність та зрілість. Це не питання віку. Подекуди хлопчики у тринадцять років вже є молоддю, натомість, в інших містах того ж регіону, у шістнадцять років деякі все ще є дітьми як фізично, так і морально.

Підготовлені таким чином молоді люди знатимуть, як подолати спокуси новіціату, зрозуміють важливість років формування і будуть здатні до особистого становлення, вони не будуть дивуватися недоліками інших, не будуть штучними чи поверховим у своєму формуванні, і вони точно не вийдуть з тією банальною фразою, в якій ті, хто втратив своє покликання, часто знаходять притулок: «Я ніколи не мав покликання! Я не знав, що таке покликання!».

АЛЕ НЕ ДОСТАТНЬО: Сказаного до цього часу недостатньо, щоб забезпечити впевненість у покликанні.

Ще вимагається, щоб така людина, знаючи свій стан і переконана у волі Божій, підтримана Божественною благодаттю, вільно і свідомо з вольовим актом, сказала: «Я хочу!»

Ісус не нав’язує себе силою, Він хоче добровольців, які б щедро йшли за Ним з любові, а насильно або тому, що не можуть зробити інакше.

Ті, хто працює за покликанням, повинні бути завжди обережними, щоб не впливати безпосередньо на волю молодої людини. Вони можуть просвітити його, усунути труднощі, що виникають через різні помилки в судженнях, вести його крок за кроком протягом усього періоду прийняття рішення, але у вирішальний момент юнак повинен залишитися наодинці з Богом. Він повинен бути переконаним, що той, хто приймає рішення – він сам, бо покликанням він завдячує виключно Богу і власній волі. Таким буде його покликання, а не покликання цього отця чи того монаха…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *